Дід Груша.

На  краю  села  стояла  хата.
Довга  ,  довга  ,  ніби  паровоз.
Задня  стінка  була  ,  мов  горбата
Її  мучив  клятий  сколіоз.

Двір  широкий  ,  витоптана  стежка.
Весь  заріс  ковровим  споришем,
А  на  арці  виноградній  ,  мов  сережки,
Плоду  грони  мились  під  дощем.

Літня  злива  завжди  коротенька.
Зразу  вітер,куряву  здійме.
Починає  мити  помаленьку.
Потім  ,  мов  з  відра  лине.

Може  граду  сипанути  ,  мов  гороху.
І  враз  стихне  ,  далі  понесе.
З  чорних  хмар  веселку  видно  трохи.
Як  не  як  ,  вологу  принесе.

У  дворі  калюжі  поставали.
З  хати  вивалила  шумна  дітвора.
Плигали  у  воду  ,  жартували,
Як  прекрасна  нинішня  пора.

Бабця  вийшла  ,  враз  перехрестилась,
Слава  Богу  ,  бурі  не  було.
Спереду  на  призьбі  примостилась,
Щоб  на  сонечку  тепліш  було.

Сонце  припікає  .  Липень  місяць.
Душно  ,  аж  не  має  чим  дихнути.
На  полях  вже  золота  пшениця,
Йдуть  жнива  ,  комбайни  чути.

З  дерева  старого  грушки  впали.
Жовті  ,  жовті  прямо  на  спориш.
Дітвора  їх  швидко  позбирали,
 Повпивалися  зубами  в  них  скоріш.

Вітерець  розніс  по  всьому  двору
Аромат  грушевий  ,  аж  п"янить.
І  на  призьбі  баба  посміхнулась.
Молодість  згадала  у  ту  мить.

Як  вона  була  ще  молодою,
Грушку  ту  саджала  із  Павлом.
А  в  війну  залишилась  вдовою...
Ой  біда  була  тоді  кругом.

І  щоб  душу  якось  заспокоїть,
Що  з  ума  її  чуть  не  звела.
З  грушею  почала  розмовляти.
Уявляла  в  ній  свого  Павла.

Разом  з  ним  потрошечку  старіла,
Він  скрипить  ,  та  і  вона  крехтить.
Вже  волосся  в  баби  посивіло,
А  на  груші  гілку  засушить.


Баба  щовесни  його  білилом,
Аж  до  пояса  рівненько  підведе.
То  заплаче  тихою  сльозою,
То  з  любов"ю  міцно  обійме.

Як  засуха  ,  рясно  поливала
І  під  грушею  сиділа  в  холодку.
А  коли  зима  ,  переживала,
Що  він  там  ,  надворі  на  вітру.

Баба  вірила  ,  що  поки  жива  груша,
То  й  вона  на  світі  поживе.
На  весні  всі  родичі  чекали,
Що  вона  не  всохла,  зацвіте.

І  коли  бруньки  зазеленіють,
Бабця  їсть  вареннячко  із  груш.
-Слава  Богу!  Значить  поживемо.
Дев"яносто  нам  з  тобой  ,  Павлуш!!!

21.05.2022р.  Олександр  Степан.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2022
автор: Степан Олександр