І знов убрід, безперестанку вбрід -
набосо, неупевнено і лячно...
Чомусь удруге розцвітає глід
за літо - так пророче й необачно.
Чомусь кропива - вище голови,
і не лікує - тільки ранить, ранить...
Розходяться на серці свіжі шви,
заперті золотими килимами.
І листу всюди, ніби восени,
туманів чи димів - уже й не знати.
Проз кожну ніч бредуть недобрі сни
по сім разів навруг старої хати.
А там - рови, а там - брудна вода,
а там - полин і вже нема довіри.
І Богови направду вже шкода,
і того болю, і сльози, й офіри.
Але назад не завертає слід,
отой, що льос йому - іти над краєм,
набосо вбрід, ніяк - а тільки вбрід,
бо иншого шляху не має...
21.07.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2022
автор: Леся Геник