На перехресті польових доріг.
Де колія від транспорту в коліно.
Стара чаклунка , яку чорт зберіг,
Пішки придибала, мішок принесла з сіном.
Палюче сонце бабу припіка.
З під чорного платка , аж піт стікає.
Суху клюку трима стара рука.
В пилюці креслить те , що добре знає.
Нема нікого у таку пору.
Мішок відкрила , висипала сіно.
Лисиця злякано залізла у нору,
Шипить чаклунка , щось про Україну.
Дістала ляльку , цілий жмут ниток,
До неба стала руки простягати.
На шиї ляльки робить завиток,
Плює на сіно, починає замовляти:
-Не я плету , не я в"яжу,
Хай давить вас і мучить!
Хай прийде той , кому служу,
Вам прямо в серце влучить!
Ніколи вам по цій землі,
Ногами не ходити.
Хай язви вас покриють всіх,
Не їсти вам, не пити.
Хай кров у венах загустить,
Черва хай тіло точить.
Хай куля в голову влетить
І рани кровоточать!
Не я плету , не я в"яжу,
Кінець вам скоро буде.
Як зможу , так допоможу,
Країна не забуде.
Хай буде так , як я скажу.
Слова мої , мов камінь.
Хай і не тому я служу,
В кінці скажу я АМЕН!!!
Дістала баба з під поли
Пляшку горілки , хліба.
На сіно ляльку, хліб туди,
А зверху сама сіла.
Кілька хвилин казала , щось,
Що нам не зрозуміти,
А у кінці:-Ну все кацапи!
Вам тепер не жити!
Зубами пляшку відкрива,
Ковток зробила , другий.
На сіно далі вилива:
-Гори , вороже любий!
Сірник до сіна долетів
І спалахнула купа.
Давлючий дим враз полетів ,
Туди , де вибух чути.
А потім , полум"я язик
Ніби до неба рвався.
І слід від ляльки теж десь зник.
Мабудь туди подався
Де вороги до нас прийшли,
Нас мучити , вбивати
-Нехай Господь мене простить ,
Та мушу проклинати.
На перехресті копійки ,
У сторони кидала.
У стару хустку різних трав
Додому назбирала.
За Україну піднялись
Не тільки світлі сили,
А й ті , що у собі колись,
Каміннячко носили.
24.05.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2022
автор: Степан Олександр