[i]Спочатку це був коментар до твору Макса Дрозда "Віра": http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953194#com4528592
Перенесла сюди, аби не обтяжувати сторінки автора. Відповіді на коментар залишилися там.[/i]
Даруйте великодушно ще за мої 5 копійок, але почитала коментарі... хоча загалом це поширена - нині аж занадто - думка: про те, що "віра - у кожного своя", "головне - нікому не нав"язувати і поважати чуже".... Одначе така позиція, як на мене, це все ж наслідок духовної незрілості: значно простіше бути "самому по собі", ніж спробувати "за фасадом" релігії (а етимологічно "віра" і "релігія" мають однакове походження: "зв"язувати", тобто "зв"язувати з Богом", зрозуміло) - так от, простіше мати "свою віру", ніж спробувати за фасадом релігії/віри відшукати те глибинне, те істинне, що ця релігія у собі має. Так, багато - дуже багато - у кожній релігії людського, наносного, і з цим нічого не поробиш, але все ж першопочатково було Одкровення - отже, і слід докладати зусиль, аби його відшукати. Для цього треба багато трудитися, працювати над собою - а це складно, ой як складно. На жаль, ми (люди) давно вийшли із того стану (якщо взагалі колись у ньому перебували - у цьому світі, принаймні), коли кожен мав Бога сам у собі, тому не потрібно було ні Одкровень, ні Вчителів, ні церков... а тепер здеградоване людство перебуває у стані, коли мусимо допомагати одне одному, підтримувати одне одного на шляху до Бога. Тут я не ратую ні за яку конкретну релігію - кожному лягає на серце щось своє. Але без релігії, без Закону - як знати, що добре і що зле? Як знати навіть, що таке "людяність"? Слухати совість? - гм, її досить легко "зацитькати", непочути, заспокоїти... саме тому і давалися людям Одкровення і Закони. Біда, що люди возводять ці закони в абсолют і перестають бачити за ними Того, Хто їх дав...
Словом, до чого це я? До того, що так, "поважати і ненав"язувати", це, звісно, потрібно і добре - але добре також і не спинятися просто на "своєму", а "копати глибше", вчитися бачити за людським - Боже. (Бо з "поважанням і ненав"язуванням" ми докотилися врешті до поважання геїв-лесбіянок - хоча ЖОДНА! релігія не вважає такі - гм, стосунки - нормальними. Так скоро дійдемо й до того, що будемо поважати убивць і гвалтівників. Хоча чого "дійдемо"? - тож і нині безліч людей вважає героями і Македонського, і Наполеона, і... путлєра...) Ну, тут я нікого не повчаю і не критикую - просто висловлюю свою думку. Даруйте, шановний Максе, що так багатослівно. Просто болюча тема для мене.
П.С. А щодо мови - то мова ж не винна, що нею розмовляють покидьки. Пам"ятаймо, що російська - це мова не путлєра і орків у першу чергу, а мова Тургенєва, Лєскова, Даниїла Андрєєва, отця Мєня і професора Зубова... (список можна продовжити на свій смак). Розмовляти і писати рідною мовою - це природнє право людини; особисто у мене несприйняття викликають оті "патріоти", які ратують нині за українську мову - бо коцапи затіяли війну. Питається, а де ви були 30 років? Чому до того не пропагували української? Чому не розмовляли нею у повсякденні, не писали творів? Чому мас-медіа були засмічені усіляким російськомовним мотлохом?? Змусити заговорити якоюсь мовою - то невеликий подвиг; [u]спонукати[/u] людину захотіти говорити цією мовою - ото справді річ! (Я сама до 17-ти років вважала російську рідною, думала нею, хоча у повсякденні спілкувалася більше українською - краще сказати, суржиком. А в університеті зустріла викладача, який так вишукано, так чисто розмовляв українською, що я лиш тоді оцінила її справжню красу і запрагла розмовляти і собі так само :) )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953556
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2022
автор: Анно Доміні