1
Ой, чи спала чи не спала,
Думки тиснуть на голівку
На обід Славка чекала,
Вчора вигнала горілку.
За вікном ледь-ледь світало,
Мабуть пІду, до городу,
Красу літечко вплітало,
Зберігало й мою вроду.
А я ж справна господиня,
Не обхожусь без зарядки,
На городі квітне диня,
Де не глянь, всюди порядки.
Рано вранці посміхнулась,
Сапа- подружка зі мною,
Туди – сЮди повернулась,
Веду мову із собою.
Воно все, наче до діла,
Якби ж сексу, було б щастя,
Тоді б точно, я раділа,
Може нині з Славком вдасться.
Кабачечки, уздовж річки,
Мені щось та й нагадали,
Просинаюсь, серед нічки,
Чи й не зна, до мене стежки?
Он той жук, ну колорадський,
Усе літо… щастя має,
Бо город, наче дім райський,
А моє ж… тіло страждає,
Ой, без ласки, дуже важко.
2
Бурячки в рядочок славні,
І квасоля, аж сміється,
Підкормила, їх у травні,
Вже й сердечко радо б’ється.
Веселяться огірочки,
Зеленіють, підростають,
Золотяться всі рядочки,
Мої мрії прикрашають.
Дасть Бог всім, вродять на славу,
Хай би нині пішов дощик,
Пригощу сусіда Славу
На обід, подам ще й борщик,
Он вже рання капустинка,
У хустинки одягнулась,
На ній сяюча росинка,
Рано з сонечком проснулась.
А у моркви диво - коси,
А в петрушки шевелюри,
Кріп високий, зирить косо,
Хова в сОбі перламутри.
До борщу усе згодиться,
Ще картопля і шмат м’яса,
Мо» Славуня й наважиться,
Вже нарешті одружиться.
Все ще змолоду при собі,
Вслід всміхались, задивлялись,
Моїй й досі заздрять вроді,
Підійшли б, чомусь жахались.
Коса руса до пояса,
А в ній стрічка жовто- синя,
Думки брали, під звук вальса,
А чи буду, я щаслива.
По селі, тільки й розмови,
То красуня, ще й гордячка
Та від кого, ждать любові,
Хоч небідна й вміла швачка..
Не діждалися й Покрови,
За кордон, всі повтікали
Ясні очі, чорні брови,
Так нікого й не кохали.
3
Він блудив, так років десять,
Та ще ж гарний, от зараза,
Побоявсь, йти повечерять,
А мене ж гризе образа.
Бачу зирить з-за паркану,
Як бувало… милувався,
Боявсь дівку заарканить,
Мабуть дуже хвилювався.
А тут є, на що дивитись,
Маю шапочки- близнючки,
Розмір шостий, чом журитись?
Хай позаздрять, як згарячки!
Особливо розвідниці,
І старезні, навіть діви,
Так би й дала їм по пиці,
Хоча їх і трохи шкода,
Не поїдуть на Мальдіви,
А я мрію, ще ж молода.
4
Славка знаю, гроші має,
ВМW, бач вчора пригнав,
Незмовка, музика в ній є
Чи й насправді, він покохав?!
Видносерденько страждає,
Бо та музика душевна,
Що, аж трепіт, йде по тілу,
Хоч роки, я й досі славна,
Хто ж зігріє скрижанілу.
Обійстя, щоранку бачу,
Фартушок на грудях глажу
Мабуть млію, ловлю вдачу,
Маю хитрість я козачу.
Враз поправила спідницю,
Нахилилась, як годиться,
-Може зайдеш у світлицю,
Тобі теж, бачу не спиться.
Зачерпну з відра водицю,
Вся горю, тре» освіжиться.
Зчервоніла, як троянда,
Треба ж так, усьому статись,
Вмить порушив, він мовчання,
-Може нам, вже досить гратись.
Ти так ходиш! Ой лебідко,
Почуття… маю любовні,
Стань дружиною, сусідко,
Прожени думки гріховні.
Знаю, ти давно в образі,
Нас знесилила розлука,
Прийду завтра, по обіді,
Жить без тебе, справжня мука.
Лиш кивнула головою,
І швиденько… йшла до хати,
Сорок років за спиною,
Чи й навчилась я кохати?
Та цю думку відхилила,
Мерехтіли зорі – долі,
А чи вірний крок зробила?
Хоч я квітка і на волі.
Та самотність, так набридла,
Хай кохання, хай в неволі.
Але ж справна господиня,
На обід Славка чекаю,
Не княгиня й не графиня,
Все ж ціну, я собі знаю.
Ну хай прийде, постараюсь,
Його врешті обкрутити,
Може й справді, дочекаюсь,
Поклянеться вік любити.
Ото вже, як відірвуся,
Щоб, аж в жилах кров кипіла,
Полоскочу чорні вуса,
Я ж давно цього хотіла.
12.07.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953384
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2022
автор: Ніна Незламна