Виють сирени – голодні вовки,
Слина скажено стікає із пащі,
Зуби гнилі, як під нігті голки,
Вгонить в нутро й кида напризволяще.
Виють вночі і коли світлий день,
Сонце заходить, чи мліє світанок,
Мовчки шукають на карті мішень,
Й душі з’їдають собі на сніданок.
Виють невпинно - десь буде біда,
Страхом годують старих і малечу,
Жахами морить проклята орда,
Кидає з пекла в німу холоднечу.
Виють і виють то там, або тут,
З лютого хваляться лихо-жнивами,
Мов дозріває їх спрага і лють,
Мітить країну, як старість ровами.
Виють … і більшає вдів і сиріт,
Виють … із затишку стала руїна,
Виють … пустошать в душі рваний слід,
Та не здається безстрашна країна.
14.07.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: Інна Рубан-Оленіч