Вера

«Ты  знай,  моя  душа  чиста,
Но  я  не  верю,  не  молюсь  я  Богу.
В  душе  моей  неверная  киста
Засела,  и  сквернит  мою  дорогу.

Детей  моих  никто  не  уберег,
Хоть  я  молилась,  плакала,  крестилась,
Они  не  ступят  вновь  на  мой  порог,
И  радуга  им  больше  не  приснилась.

Троих  забрала  страшная  болезнь.
Один  остался.  Как  бы  не  молилась,
И  муж  кричал  же  громко  мне:  «Не  лезь!
И  так  бы  это  чудо  не  случилось!».

И  я  рыдала  громко  и  взахлёб,
Не  ощутить  вам  этой  силы  боли,
Когда  в  полуночь  у  твоих  ворот,
Душа  ребенка  на  одной  ладони.

И  я  не  верю  в  силу  Бога,
Ведь  он  меня  тогда  не  слышал»,  -
Сказали  мне  так  громко,  строго,
И  слов  страшнее  в  мире  я  не  слышал.

И  правда  ведь,  вера  сильна,
Она  пленит  в  себе  целый  народ.
Бывает  и  за  веру  тут  война,
А  кто  не  верит  в  Бога  –  тот  урод.

Уж  даже  если  Бог  живёт  над  нами,
Уничтожать  друг  друга  разве  приказал?
Ведь  лишь  всего  одна  земля  под  нами,
И  грешник  тот,  кто  войны  затевал.

И  ваша  вера  на  щадит  отсталых,
И  тех,  кто  в  веру  не  вошел.  Отнюдь,
Вы  сами  порождаете  усталых,
Людей,  способных  жизнь  других  отнять.

Война  и  вера  –  вещи  несопоставимы,
Отречение  и  вера  –  вовеки  не  друзья.
Ведь  все  вокруг  хотят  так  быть  любимы,
А  к  ним  лишь  усиляется  вражда.

И  вера  же  не  учит  убивать  за  веру!
И  вера  же  не  учит  нас  людей  сквернить!
И  сам  бы  я  любил  бы  нашу  веру,
Коль  эта  вера  стала  бы  меня  любить.

И  Бог  ваш  молвил  только  лишь  одно:
«Вы  будьте  к  людям  так,  как  и  к  себе».
И  лишь  тогда  в  наш  мир  придет  добро,
И  что-то  вновь  уверует  в  тебе.

Но  видит  Он,  что  люди  уж  давно  не  люди,
Не  слышит  Он  в  молитвах  уже  нас.
Ведь  мы  не  слышали  Его,  эх,  люди…
За  что  так  провинился  род  весь  наш?
14.08.2021
___________________________________________________

Довгий  час  не  наважувався  опублікувати  цей  спірний  вірш.  Дуже  неординарну  тему  підняв,  переймався,  щоб  не  викликати  дискусій.  Але  все  ж  наважився.
(Ще  одна  причина  -  вірш  писав  російською,  але  нехай  вже  буде  так.)
[b]Передісторія:[/b]
Написався  після  діалогу  з  однією  жіночкою.
Я  був  на  похоронах,  й  ця  жіночка  сказала,  що  не  вірить  в  усі  традиції,  в  цей  траур.  Й  в  заповіті  вкаже,  щоб  перед  її  гробом  йшли  люди  з  магнітофоном,  й  звучала  запальна  музика.  "Я  не  вірю  ні  в  Бога,  ні  в  вищі  сили",  -  сказала  вона  мені,  й  так  зав'язався  наш  діалог,  в  якому  вона  повідала  усю  сумну  історію  свого  життя...  Просто  не  могло  вкластися  у  голові,  що  стільки  горя  на  одну  долю  випало.  З  3-х  дітей  лишилась  лише  одна  -  донька.  А  після  смерті  другого  сина  через  рік  помер  чоловік,  й  вона  лишилась  сама,  й  з  тих  пір  досі  сама.
Перші  4  строфи  -  це,  по  суті,  її  слова,  тільки  перероблені  під  риму,  а  потім  -  особисто  мої  думки  про  віру.
Дякую  усім,  хто  дочитає  до  кінця.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953194
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.07.2022
автор: Макс Дрозд