Там, де загравами обрій бринить,
там, де і погляди кригою вкриті,
де може стати останньою мить —
віє північний, пронизливий вітер.
Там, де панують ненависть і лють,
там, де на волю немає дороги,
там, де обставини нерви псують,
де потребують весь час допомоги...
Там треба вийти зі звичних споруд,
стати обличчям назустріч потоку —
вітер знесе накопичений бруд
і спровокує сльозу одиноку.
Вдих, наче ти виринаєш з води —
сутністю півночі сповнити груди,
видих у напрямку злої біди,
в бік, де чекають знесилені люди.
Все, що було від початку часів —
що прожили, особливо відчули —
досвід — це висновки страчених днів,
вміння завжди відпускати минуле.
Час — це лише послідовність подій,
спогади вчинків — химерні кордони.
Хай забираються біди мерщій —
вітер змітатиме всі перепони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952730
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2022
автор: Сергій Вітер