Кабанчик і береза

Бурий  кабанчик  вже  декілька  днів  як  покинув  маму  і  носиться  по  безкрайньому  лісу  не  знаючи  куди  діти  енергію.  Мурашники  по  дорозі  позносив,  річечки  по  декілька  раз  туди  —  сюди  подолав  і  взявся  малі  дерева  буцати.  Аж  підходить  до  юної  берези.  Взяв  розбіг  на  декілька  метрів,  копитами  під  себе  загріб,  повітря  повні  груди  набрав  та  й  тут  озивається  до  нього  береза.
-  Кабанчику,  а  що  це  ти  надумав?
Розбишака  на  хвильку  зніяковів,  але  швидко  знову  набув  загрозливого  вигляду.
-  Хочу  вдарити  тебе  і  скласти  навпіл,  аби  показати  всім  навколо,  що  я  найсильніший.
Берізка  тільки  тихо  засміялась.
-  І  не  соромно  тобі  кабанчику  тягатись  з  таким  слабким  суперником.  Мене  то  й  заєць  при  бажанні  поламає  навпіл.  Засміють  тебе  в  лісі,  якщо  такого  суперника  переможеш.
Розбишака  знову  зніяковів,  а  береза  не  дає  йому  оговтатись.  
-  Хочеш  показати,  що  ти  найсильніший,  приходь  до  мене  за  5  років,  поламаєш  навпіл,  то  й  боятимуться  тебе  як  ведмеді,  так  і  вовки.
Насупив  брови  кабан,  зашевелив  вухами.  Нічого  робити,  взяли  за  живе  слова  берізки  та  й  осоромитись  перед  зайцями  ще  не  хватало.  Пообіцяв  собі  повернутись  в  зазначений  термін  і  як  показати  цьому  дереву,  та  де  там,  всьому  лісу,  хто  тут  найсильніший.
Минуло  пять  років,  і  хоча  не  навчивсь  рахувати  вже  дорослий,  змужнілий  кабанчик,  та  з  допомогою  однієї  розумної  жаби  на  болоті,  де  поряд  мав  собі  нору  —  дім,  прийшов  вчасно  на  екзамен,  аби  довести  свою  силу.  Підійшов  до  місця  минулої  розмови  й  не  тямить  куди  поділось  юне  деревце,  адже  на  його  місці  височезне  дерево.  Задер  носа  догори  та  й  гукає.
-  Не  бачили  куди  поділось  деревце,  пять  років  тому,  ми  домовились  з  ним  зустрітись  на  цьому  місці.
Не  одразу  почула  питання  висока  береза,  лише  на  третій  раз.
-  Так,  пам’ятаю  кабанчика,  який  хотів  показати,  що  він  найсильніший  в  лісі.  -  Озвалась  вона  мелодійним  голосом.  -  Це  я,  якщо  буцнеш  мене  і  перехилиш  пополам,  так  і  будеш  найсильнішим.
Кабанчик  оторопів,  зовсім  не  цього  він  очікував.  Тим  більше,  що  мале  деревце,  хай  і  за  5  років  так  виросте.  Жалко  йому  стало  себе,  що  стільки  чекав.  Та  нікуди  діватись,  вражене  самолюбовство  вимагало,  хоча  б,  спробувати.  Взяв  розбіг,  загріб  землю  копитами  й  влетів  з  розгону  в  березу,  да  так  сильно,  що  відкинуло  його  вбік.  Аж  завізжав,  та  з  сорому  і  болю  взявся  втікати  чим  подалі.  А  береза  лише  легко  похитнулася  кроною  від  удару,  з  доброю  посмішкою  подивившись  в  спину  кабанчику  —  розбишаці.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2022
автор: Сильчук Назар