Марилося, що минеться. Недомарилося. Ще коли ти малою лежала в тяжкій гарячці, вся обмащена оцтом і слізьми матері, обцілована, обезсилена, нерозумна, нащо давала Господу клятву – відректися самій від себе? Еллі, чи тепер тобі бути відступницею, що значить грішницею? Чи покласти життя на вівтар невідомо чийого щастя? Чи померти отак в собі?
Нестрачена, не розтрачуй вогонь той, що з серця, як дар, підноситься! Пломеніє в тобі. Тож від доброго бути доброму, чи від того, що зле для душі – добра сподіватися?
Коли маєш любов палючу – не згори у собі від скупості. Коли маєш страхи жахаючі – не стидайся просити помочі. І у немочі, Лорі, не спіши розкидатись обітницями.
А Господь не дурний, Він знає коли не слухати. Тож тоді, як малою лежала в тяжкій гарячці, твій Господь тобі на добро оглух.
Не тремти, Норетто, це всього лиш тобі намарилося.
Елеонора – "Бог мій світ" з давньоєврейської. "Співчутлива", "милосердна" з давньогрецької
[i]22.07.2017[/i]
[i]Картина – Марк Спейн[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2022
автор: Гриць Янківська