Елеонора. Обітниця

Марилося,  що  минеться.  Недомарилося.  Ще  коли  ти  малою  лежала  в  тяжкій  гарячці,  вся  обмащена  оцтом  і  слізьми  матері,  обцілована,  обезсилена,  нерозумна,  нащо  давала  Господу  клятву  –  відректися  самій  від  себе?  Еллі,  чи  тепер  тобі  бути  відступницею,  що  значить  грішницею?  Чи  покласти  життя  на  вівтар  невідомо  чийого  щастя?  Чи  померти  отак  в  собі?
Нестрачена,  не  розтрачуй  вогонь  той,  що  з  серця,  як  дар,  підноситься!  Пломеніє  в  тобі.  Тож  від  доброго  бути  доброму,  чи  від  того,  що  зле  для  душі  –  добра  сподіватися?
Коли  маєш  любов  палючу  –  не  згори  у  собі  від  скупості.  Коли  маєш  страхи  жахаючі  –  не  стидайся  просити  помочі.  І  у  немочі,  Лорі,  не  спіши  розкидатись  обітницями.
А  Господь  не  дурний,  Він  знає  коли  не  слухати.  Тож  тоді,  як  малою  лежала  в  тяжкій  гарячці,  твій  Господь  тобі  на  добро  оглух.
Не  тремти,  Норетто,  це  всього  лиш  тобі  намарилося.

Елеонора  –  "Бог  мій  світ"  з  давньоєврейської.  "Співчутлива",  "милосердна"  з  давньогрецької

[i]22.07.2017[/i]

[i]Картина  –  Марк  Спейн[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2022
автор: Гриць Янківська