А тебе вже нема.
Ти поліг у кривавім двобої.
І прийняла земля
Чи учора, чи тисячу років тому.
Бо проклята війна
Ні початку, ні краю не має,
А вкраїнські поля
Щораз ваблять московську чуму.
І тоді, і ось зараз
У нас ворог один і той самий,
Він чатує віки,
Разом з ним стоять горе й пітьма.
То від чорта наказ,
Бо не може узять нас своїми руками?
Тому й рве на шматки,
Рік за роком в страху і жалобі трима?
Чи збіліли кістки,
Чи лиш мить, як відняли життя,
І ти мав би піти,
Та за світлом душа не полинула.
Десь горіли свічки,
Однак зрікся шляху в небуття,
Хоча знав, не втекти
У реальність зі світу незримого.
Та не міг відлетіти,
Полишивши побратимів самих.
Твоїм якорем стала
Любов до неймовірної України.
Біль продовжує тліти,
Бо Смерть ходить серед живих,
Знову Доля наткала
Нам бі́ди, печалі, злигодні та руїни.
Ти такий не один.
За століття вас, певно, мільйони.
Тих, хто в битві поліг
За свободу та рідний свій край.
Часу спинено плин:
В світу духів геть інші закони.
Там твій вічний нічліг.
Та за безсилля себе не картай,
Що нічого не вдієш,
Коли ллється кров тво́го народу.
Дещо втішить,
Подарує Всесвіт одне із чудес.
Ти чекати умієш,
То ж чекаєш довгождану нагоду:
Скоро ворога знищать,
І тобі відкриється шлях до небес!
Перемога потрібна
Не тільки живим, але й мертвим,
Духам пращурів, тим,
Які в безвісті скніють сотні літ,
Чиї долі розтоптано
Супостатом божевільним і лютим.
Шлях їм відкрити,
То нам прадавній і святий заповіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952364
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2022
автор: Яніта Владович