*****
Здається іноді, що вже
Моя поезія заснула
Навіки враз, але невже
Вона мене від себе збула?
Звичайно, ні. Мені лиш слід
Пильніше в душу зазирнути
І розтопити в ній весь лід
Зневіри, сумнівів і смути,
Аби гарячий промінець
Любові, віри й сподівання
Поклав їм впевнений кінець
Без жодного вже повертання;
Аби ці світлі почуття
У мозку думи розбудили,
Які, утілившись в життя,
Надали б внутрішньої сили;
Тієї сили, що мене
Провадила б до тої цілі,
Що вже ніяк не омине,
Здійснившись наяву, на ділі;
До цілі усього життя ‒
Себе в нім реалізувати,
Теперішнім же майбуття
Лише щасливе збудувати;
Той всесвіту майбутній час,
Що творимо ми вже в загалі,
Адже від кожного із нас
Залежить те, що буде далі.
Якщо свій ваговитий вклад
На світі цім внесуть всі люди,
То в ньому діятиме влад
Усе постійно та усюди.
Євген Ковальчук, 30. 01. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2022
автор: Євген Ковальчук