* * *

Про  любов  не  пишеться  ні  слова,
про  кохання  серце  теж  мовчить.
Не  життя,  хтось  скаже,  а  полова,
не  людина  –  здичавілий  сич.
Нехай  кажуть.  Що  мені  пересуд?
Друзів  не  нажив,  а  ворогів…
але  й  ті,  як  лід  весною  скреснуть.
Не  таю  на  жодного  свій  гнів.
Не  шукаю  Бога  серед  лісу,
там  живуть  мольфари  та  вітри.
Відчуваю  під  життя  завісу,
що  посіяв  трохи  десь  жури.
Але  те  без  умислу  лихого
мо’  свідомо,  але  швидше  ні.
То  ж  куди  так  стелишся,  дорого?
Таємницю  прочини  мені.
02.07.22р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2022
автор: Микола Соболь