Що палять нам ізнову крила
Ті ж що палили їх завжди.
Як звати їх, - те знаєш ти!
Але вони тепер усюди:
В чинах і наче зовні люди,
Лише обличчя - прикриття
Нема душі! Одне дрантя!
Зупиниться таке абищо
Десь біля бідної хатини
Та хтиво гляне на дівчину -
Бажає знищить Україну
Почне із хати, а потому
Піде все далі руйнувать:
Оту страждальну нашу неньку.
Так от діється, серденько!
Де правда в брехнях і душа.
Війна.. війна. Та правда - спить.
Що діється? Ким продається?
За що матуся в сльозах гнеться.
Як та вербиця над могилою
За що тебе, мій брате вбили:
Аби землею торгувати,
Та Українців розпорошить ізнову світом?
Хтось спитає:
- Чи де є правда в Божім раї?
Та я скажу:
-Нема, нема!
І Бога, брате, все пітьма.
Бо ті Боги з отих же йдуть
Хто меч кривавий нам несуть!
Але відродиться ще Сила!
І Правда Божая і крила,
Нові, отримає дитя!
І буде ВЕСНА І ЖИТТЯ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2022
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)