Поламані долі, всі мрії розбиті на друзки,
У погляді віра маленька, але ще жива.
Розкремсаний клен, як людина без рук, без галузки,
Хрести і могили… Розрита у вирвах земля.
А вікна, як чорні тунелі безлюдні, безлюдні…
Ця безвість лякає, що аж червоніє край світ.
На битих дорогах згорілі машини-приблуди,
Від страху трясеться обдертий безхатченко-кіт.
Десь плаче людина. Почувся розпачливий стогін.
А небо, як небо, лишень у тривозі весь день.
«Це вам за Бандеру!»— волають рашисти убогі,
Наводять ракети, націлюють вбивці мішень.
Якої ж ненависті треба зібрати у серце!
І де ж та любов, коли ближньому в груди приціл?!
Росіє, Росіє, ти звалася завжди чужинцем:
На білім папері червоним писала — розстріл.
А скільки замучених було в радянських катівнях.
Свій шлях тарувала, забравши останнє зерно.
Та в нашому погляді було до волі терпіння
І кожен, хто вижив, хотів розірвати ярмо.
Вам душу не вбити, хоч в ранах — жива Україна.
Ми ще відвоюємо землю в запеклих боях.
Не тішся, злий враже, що в матері чорна хустина.
Здолаємо. Віримо. До перемоги наш шлях!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2022
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА