Це війна, побратиме…

Це  війна,  побратиме,  війна,
Над  руїнами  захід  червоний...
Кров  і  дощ  промочили  сповна
Поріділий  рубіж  оборони.

В  полі  крики  ворожі  і  гул  -
Тут  на  роздуми  часу  немає.
Підповзає  машина  впритул  -
І  в  уламки  за  мить  вибухає.

Озирнися  навкруг,  озирнись  -
Розгорілась  вогнем  Україна.
Йде  в  атаку  по  розсипу  гільз
Син  за  матір  і  батько  за  сина.

Вранці  каву  і  вечір  в  саду
Час  відсунув  безжально  на  потім.
Доброволець,  студент  ПТУ,
Ветерана  замінює  в  роті.

Це  війна,  побратиме,  війна,
Під  завалами  -  крики  дитини...
А  в  озимих  кривава  весна
Діловито  розсаджує  міни.

Той  же  ворог  ті  самі  міста
Розбиває  і  палить  з  мортири.
Говорив  кошовий  неспроста:
"Не  буває  з  росією  миру".

Це  війна,  побратиме,  війна...
І  боєць  на  рівнині  Донбасу
Чує  з  полум'я  крик  до  човна,
Чує  слово  останнє  Тараса.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2022
автор: Леонід Луговий