Як вірші я пишу щоразу,
То чую почуттів, думок політ
У неповторний світ одразу,
В поезії новий, чарівний світ.
І щойно в нього поринаю,
Немов народжуюсь удруге я,
Бо все на світі забуваю.
Є тільки я й поезія моя.
Цей світ усюди населяють
Незліченії мешканці-слова,
Що враз взаємодоповняють
Один однόго, вірна мов братва.
Доповнюючись між собою,
Вкладають в себе певний мудрий зміст,
А рима служить їм сестрою,
Що вміло окрашає їхній вміст.
У цьому світі ворожнечі
Один із одним поміж слів нема,
Бо всі без винятку їх речі
Сповняє тільки світло, не пітьма;
Те світло, кóтре потрапляє
В людські уми і душі, і серця,
Неначе вчитель, направляє
На шлях до істинного мудреця.
Мудрець цей Досвідом зоветься,
Що з часом набуває кожен з нас.
Хто мудрості у нього набереться,
Для того і настане добрий час,
Настане добрий час, бо він зуміє,
Забувши темні думи й почуття,
Усе, чому навчився, ‒ знає, вміє, ‒
Утілити як слід в своє життя.
Євген Ковальчук, 22. 01. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2022
автор: Євген Ковальчук