Не маю сил
прикидатись такою, як ти просив:
садити фіалки, вмиватися світлом роси.
Ракета зламала буття/житловий масив.
То був чийсь син.
Пульсація є. Знаю, де ти, та сняться сирени-сни.
Сумую за часом, що зветься тепер «до війни».
Ракети летять, та уже до північних них.
Їх запал стих.
Гроза не лякає, тому що природа завжди за нас.
Беру з блискавиці заряд — мій відьомський запас.
Ракет вже нема, і ти поруч… Прискорю час:
три, два, раз!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2022
автор: Олена Галунець