Ще тільки день - і стане краще,
Ще тільки мить і зміниться життя.
Та з кожним днем стає все важче,
А день - як рік, а мить - як вічність вся.
Чому застрягли у рутині
Юнацькі мрії і бажання?
Чому заховані у скрині
Надії світлі й сподівання?
Ти ж пам'ятаєш, як горіли
У серці вогники жагучі,
Ти ж бачиш, як вони зітліли,
Залишивши сліди пекучі.
Чомусь і дні усі, і ночі -
Тепер неначе маскарад,
В якому грають сонні очі,
В якому зник увесь азарт.
І маски більше не потрібні -
Нічого вже не приховають.
Думки твої пусті й безплідні -
Не народившись, затихають.
І наче й добре розумієш:
Сакральне щось в собі вбиваєш.
Та іншим бути вже не вмієш,
Себе потрохи ти втрачаєш.
Хтось скаже, щиро і відверто:
Не пізно хмари розігнати
І смугу цю пекельну стерти.
Та звідки сил для цього взяти?
Отак і крутишся по колу
І де кінець цьому не знаєш.
Доспівуєш останнє соло,
Неначе свічка догораєш.
Повіриш ти, що стане краще?
Повіриш ти, що зміниться життя?
Ти знаєш - ні, бо буде важче,
Бо день - як рік, бо мить - як вічність вся.
3.09.20-26.09.20
Відредаговано 10.06.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2022
автор: Сашко Негрич