Бува й таке кохання ( віршована розповідь)


Я  знов  згадала,  давню,  вразливу  мить,
Ти  повернувся  просив  пробачення,
А  мені  й  досі  під  серденьком  щемить,
Як  пригадаю  перше  побачення.

Весняний  подих,  ковток  сподівання,
І  первоцвіти,  що  збирали  в  садку,
Ми  утішались,  як  зіронька  рання,
Вітала  нас,  у  сонячному  вінку.

Всі  вечори    й  надвечір`я  в  обіймах,
Спів  соловейка,  тепле  літо  в  росі,
Враз  мов  птахи,  із  мріями  на  крилах,
Що  розлучитись,  ніколи    в  знемозі.

Уже  й  побралися.  В    розчаруванні,
Із  перших    днів,    свекруха  незлюбила,
Мою  обручку,  хтось  забрав  у  ванні,
Чашу  кохання,  мо»  вона  розбила?

Купа  підозр,  прикрість,  думки  –  джмелі,
 То  що  ж  сталось?  В  ліжку  не  зігріваєш,
Почекай,  чому  не  поясниш  мені,
Неначе  сам,чорна  хмара,  страждаєш.

По  хаті  смута,  виявила  слабкість,
Всі  ніжні  дотики,  важко  сприйняти,
Жаль  у  відповідь,  замала  стійкість,
Тебе,  як  айсберга,  щоб  не  приспати.

Й  не  розтопити,  ніби  в  сильний  мороз,
Замерзлу  квітку,  знаєш,  не  зігріти,
Навіщо  вкотре  доводити  до  гроз,
Окремо  б  жити,  давно  мав  прозріти.

На  пустім  місці,  часті  суперечки,
Врешті    пізнала,чужинка,  не  з  села,
Дай  мені  Боже,  терпіння,  хоч  трішки,
Чому  довіра,    так  боком  вилізла?

Важка  дорога,  стежка,  як  люстерко,
Політ  думок,  разом  з  пухнастим  снігом,
На  душі  тяжко,    на  серці    так  гірко,
Чому  життя,  для  нас  не  стало  літом?

Рідний  поріг.З  валізи  дістать  речі,
Важко  наважилась,  серце  хладіло,
Але  ж  втішалася,  я  вчасній  втечі,
Уже  змирилась,  погляд  збайдужіло.

Та,  що  це  ти?  Так  надто  низько  упав,
Де  ж  сукня  та    із  люрексом  поділась,
Чи,  гідність  втратив,  що  дріб`язковим  став,
А  мо»  свекруха  взяла,  одуріла.

 Це  ж  не  вона  подарувала,  а  ти,
Чи  то  зухвалість,  жадібність  здолала,
Для  неї  вдача?  Зруйнувала  мости,
 Не  пошкодує,  що  життя  зламала?

А  за  вікном,  хурделиця  співала,
Ні  не  сама,  разом  з  вітром,  на  пару,
Мої  печалі  в  ковдри  сповивала,
Придаючи,  ледь  сніжного  нектару.

Вже  й  відболіло  і  давно  сліз  нема,
Та  стук  у  двері,  серце  тріпотіло,
Не  відчиню,  знай,  для  тебе  я  німа,
Наше  кохання  з  вітром  відшуміло.…

Мені  нелюбий,  пробач,  не  шкодую.

                                             28.01.2022р

           Розповідь  не  стосується  моєї  особистості.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2022
автор: Ніна Незламна