Дзвенить у вухах так душа волає
Немов той вовк блукає у лісах
Сідає сонце а вона - палає
Сяє промінням в скошених житах
Тужить в молінні і недосипає
Смутне обличчя від отих розмов
Які сама в собі все зачинає
Корисність їх не варта і обнов
Напитись і спяніти мов востаннє
Прожита ця буденність - каяття
Горить вогнем ні в кого не питає
Кує зозуля на хмільне злиття
Вона тремтіла коли він торкався
Як гладив коси ніжний її стан
Так він пішов та в ній навік зостався
Промінням тим що втрапило в капкан
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2022
автор: Женьшень