Все ковтнув бджолиний гул –
під ногами й понад вухом.
Мов невидимий двигун
хтось завів, щоб ти послухав.
Та не вистачить і дня –
переслухати цей гомін.
Сотні тисяч двигунят
слух здіймають в невагомість.
Попід руки тягнуть ввись.
Будь обачним лиш, тому що
вже навряд чи вернеш вниз:
сил повітряних – тьма тьмуща!
Так і будеш, наче джміль,
поміж крон і хмар гудіти.
Неба клапоть обважнів,
повертаючи на літо.
Линь в бджолину мережу,
де для нервів – санаторій.
Квіти мовчки стережуть
монотонний гул моторів.
Як накружишся – на діл
знов сідай, в траву, як діти.
Лиш в тобі оркестри бджіл
будуть довго ще гудіти...
© Сашко Обрій.
26.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2022
автор: Олександр Обрій