Світить сонце, сипле град,
То весна, - не листопад.
Хмари чорні, хмари білі
Угорі геть розімлілі.
З вітерцем в сполуці нині
Вдвох маніжать цвіт калині.
Припадають так сердечно,
На душі стає аж лячно.
Ніжні квіти гнуть додолу,
Хто вам скаже правду голу?..
Без прикрас, таку, як є?..
Чорний демон постає...
В небі яснім над землею
Крила розпростер... Змією
В’ється в хмарі, він біда,
Що на плечі нам лягла.
В підсвідомості війна,
А чия у тім вина?..
Я стаю німа й дурна?..
Ще не сплачена ціна?..
Нам судилося від роду
Стати в бій і за свободу
Хрест майбутнього нести,
Кров і смерть, нові хрести...
Господи! За все прости!
Прапор волі нам нести.
Іншої нема мети,
Величі крім й простоти.
Все оте навкруг в живому,
Не зрікаємось ми дому.
Рідний край, наша земля
Нам велична і свята,
Наша сила, міць, відвага.
Оркам - судний день. Гаага.
28.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2022
автор: Валентина Ланевич