XXIX
Залишусь сам? Сам буду я до краю...
І добре так! Мені не треба люди!
Кричать: шалений! Їхній голос будить
мене зі сну, мов сонця схід чекаю!
Схід сонця? Ні! Йде вічна ніч у хату,
мій сон недоспаний, глухий, камінний, –
залишусь сам, як в повиток, сумлінно,
в пітьму сповиє смерть мене, як мати!
XXX
Сміявсь багато – плакав теж багато,
був я самотній, хоч і був коханий,
і сповнений життя до смерті гнаний,
сумний у щасті, в попелі пихатий.
Дитям у руки лютню взяв для співу,
та перший струн акорд мене поранив,
і пальцями водив по струнах рваних,
сплячи забув – життя просплю щасливе…
XXXI
Життя не прагну й смерті я не хочу,
прошу, мій Боже, наладнати груди
на спів останній – потім хай же буде
Твоя лиш воля – арфу рви пророчу!
Розбий її, та не лишай нагоди
пустити пісню в світ, щоб світ підняти
з пітьми – хай в сонце полетить крилата
і поведе з собою збуджені народи!
Jerzy Żuławski
Cień: XXIX-XXXI
XXIX
Sam więc zostanę? sam już aż do końca...
Tak dobrze! dobrze! Nie potrzeba ludzi! —
mówią: szalony! — a mnie głos ich budzi
ze snu, jak gdybym czekał wschodu słońca!
Wschodu? — o, nigdy! Noc nadchodzi wieczna,
sen nieprzespany, kamienny i głuchy —
i sam zostanę — w ciemność, jak w pieluchy,
śmierć mię spowije, macierz ta serdeczna!
XXX
Śmiałem się wiele i płakałem wiele,
byłem samotny, mimo, że kochany,
a pełen życia, a na śmierć skazany,
w szczęściu tęskniący i dumny w popiele.
Dzieckiem do lutni wziąłem się i pieśni,
lecz pierwszy akord strun mi rozstroił,
a jam z palcami na zerwanych roił,
i śniąc — zapomniał, że się życie prześni...
XXXI
Nie pragnę życia, ani śmierci wołam,
lecz proszę-ć tylko, pierś mi nastrój, Panie!
na śpiew ostatni — potem niech się stanie
Twa wola —: harfę wyśpiewaną połam!
Roztrzaskaj harfę, ale daj jej wprzódy
pieśń w świat wyrzucić, co lodami świata
wstrząśnie i w słońce poleci skrzydlata,
wiodąc za sobą przebudzone ludy!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Валерій Яковчук