Поснідай зі мною, бо травень – останній гість
цієї альтанки – уквітчаної омани
трояндами жовтими. В чай – з пелюсток роса,
у скроні – поранішній протяг і трохи пилу.
Скажи мені, любий, хіба ж не жива краса?
Поснідай зі мною, коханий, смачним вином
і цим недопеченим хлібом чужої рани!
Посушним був травень і злочину доказ дам,
а ти, задля свідчення, дай мені, милий, силу!
Спадають бутони зважнілі то тут, то там.
То тут, то ген там розлітається душна вість,
травневого стогону супровід, гул падіння
троянд в передгроззя. Під цим мовчазним вікном
востаннє будь рідним, востаннє пускай коріння
і снідай зі мною так мирно, мов ще не раз...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: шепт