Вона зачиняє понурі дверцята,
Бо знає ціну́ божевільних ідей.
Вона залишає занедбану правду,
Аби не впустити до себе людей.
Така одинока, умита сльозами
Легкої зневіри, легкого жалю́
Вона свого щастя невпинно чекає
У власному серці, десь там, на краю.
Стіл і папір, весь ісписаний болем.
Свічка і той непримітний вазон,
В якому ростуть найпрекрасніші в світі
Дикі троянди, що ранять шипом...
Їй не потрібні зірки небосхилу.
Їй не потрібні незнані дива.
Аби ж лише квіти цвіли несміливо
Зовсім близенько, побіля вікна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2022
автор: Сара Ґоллард