*****
Щораз, як я пишу віршí,
Занурююся у глибінь
Своєї чуйної душі,
Її чуттів, бажань, стремлінь.
І ті бездонні почуття
Ворушать всі мої думки,
Що втілюються у життя,
Розлігшись в творчості рядки.
Поезії ланцюг стрункий,
Що зроджує чарівність слів,
Спроможний стан душі важкий
Полегшить так, як ти б хотів.
Лиш варто кожнії слова
Сприймати розумом своїм,
Стелити в глибині єства
Щасливую дорогу їм.
Ту суть, що квітне в них, мов цвіт,
Якщо таки ти віднайдеш,
То і себе, і цілий світ
Навколишній як слід збагнеш.
Адже поезія ‒ не лиш
Сукупність послідовних рим.
Це дещо значно більше, звиш
Звичайних просторіч, мов дим.
Її пишу́чи при житті,
Надія у душі росте,
Що, як не зараз, в майбутті
Її цвіт пишний розцвіте.
Той цвіт розквітне у серцях
Людей, що в світі цім живуть,
Вказавши саме той їм шлях,
Яким до щастя лиш прийду́ть.
Євген Ковальчук, 29. 01. 2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2022
автор: Євген Ковальчук