Ні, ще не знидів сад і не зов'яв!
Обабіч снів – купальниця цвіте
все на прощання жовтим, а проте –
я й досі не вернулася у яв,
ще й досі в кулаці тримаю яв.
Скажи мені, у цім багатстві трав
котре стебло тобі найбільш болить?
Сирої ночі в грудях відщемить –
приблуда вітер пісню відшумить
за тим нелюбим, що в собі зірвав.
Бутон купальниці – мої жаскі вуста.
Жаскі слова мої пилком спадають в час,
а він тече під корінь світу й нас,
так він втече з-під кореня у нас –
і світ пустий, і я у нім пуста.
Ні, – ще не висох виплаканий сад,
примарний сад вугільнооких снів!
Скажи мені, у цім розмаї вад,
котра в тобі найперше кличе гнів?
Скажи мені!
Та сад не відповів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2022
автор: шепт