Ішли степом, понад гаєм
двоє козаків...
Потомились, кажуть: "Сядем,
треба відпочить..."
Пишне дерево з гілками
стояло в степу...
Не змовляючись думками
сіли в холодку...
На бандурі один грає,
другий слухає...
Та один з них помічає,
смерть до них іде...
Він і каже: "Утікаймо,
вона ж нас уб"є!"
Другий каже: "Почекаймо,
може промине!..",
Смерть же їх не проминула,
підійшла до них:
"Ось і вас я вже впіймала
волоцюг таких!.."
"Не лякайтесь, добрі люди,
бо це не про вас,
це було так у минулім,
нині інший час!"
Нині нас вбивають орки,
путлера "орли"...
Наші воїни щоденно
женуть їх туди,
звідки вони не прохані,
до нас і прийшли...
А буває і вбивають,
вони ж вороги...
І нехай запам"ятають,
нас не перемогти!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2022
автор: геометрія