Райнер Марія Рільке БУДДА

Мов  дослухається  він.  Тиша:  неозорість...
Ми  завмираємо,  але  вона  безмовна.
І  він  -  це  зірка.  І  величні  інші  зорі,
невидимі  для  нас,  стоять  навколо  нього.
О  він  Всесущий.  Ми  хіба  того  чекали,
щоб  він  побачив  нас?  Чи  нам  потрібен  він?
І  хай  би  навіть  ми  схилились  перед  ним,
Він  був  би  наче  звір,  задумливий  і  млявий.
Те,  що  нам  падати  до  ніг  його  велить
у  ньому  вже  мільйони  літ  витає.
Ми  пізнаємо  те,  що  він  вже  забуває,
і  осягає  те,  що  нам  не  зрозуміть.

[b]Rainer  Maria  Rilke  BUDDHA[/b]
Als  ob  er  horchte.  Stille:  eine  Ferne...
Wir  halten  ein  und  hören  sie  nicht  mehr.
Und  er  ist  Stern.  Und  andre  große  Sterne,
die  wir  nicht  sehen,  stehen  um  ihn  her.
O  er  ist  Alles.  Wirklich,  warten  wir,
daß  er  uns  sähe?  Sollte  er  bedürfen?
Und  wenn  wir  hier  uns  vor  ihm  niederwürfen,
er  bliebe  tief  und  träge  wie  ein  Tier.
Denn  das,  was  uns  zu  seinen  Füßen  reißt,
das  kreist  in  ihm  seit  Millionen  Jahren.
Er,  der  vergißt  was  wir  erfahren
und  der  erfährt  was  uns  verweist.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948144
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2022
автор: Зоя Бідило