Через біль, через сльози, покуту,
Кров пролиту та голод...Жива?..
Я не знаю...Простуджену душу
Зачіпає до денця війна...
І лінчує свідомість пасками,
Аж у тім’ї пече її гнів.
Не минає нічого зі снами,
За частую бракує і слів.
Тіло губкою втягує простір,
Де голки тиче в нього війна.
Скільки душ вже стоять на погості,
Щоб злетіти на все в небеса...
Боже праведний, знаю, що маю,
Я прийняти бо волю Твою.
Я не раз підходила до краю
Та із Твого веління живу.
Дай бо вижити тим, хто воює,
Із любов’ю у серці й за мир.
Тільки ниций в душі злидарює
І люцифер йому є кумир.
Захисти наших хлопців від смерті
І нужденних усіх захисти.
Бачиш, руки мої розпростерті,
За невільні гріхи нас прости.
Блуд підносить полуду на очі,
Ти ж показуєш вірний Свій путь.
Хай минаються дні, гірші ночі,
В правді сила, глибинна то суть.
19.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2022
автор: Валентина Ланевич