Цивілізації знищує, як і людей злоба,
Бо вона – продукт найсмачніший того надстраху,
Який у полоні тримає завжди так довго,
Допоки наявність його не усвідомиш. Тому
Повірити в себе і в інших – любові є прояв,
Що рятувати в безжальні часи готовий.
І знову це буде відносності звична хвилина.
Кого помічає вона у темпі життя?
А що є воно, коли від себе страждає людина,
Але не бачить цього, лише – болю гострі відчуття?
На швидкості свій погляд на світ хіба розгледиш?
«Навіщо, куди ти біжиш?» – що у відповідь скажеш?
Відвертість до проявів тих, на які усі здатні –
То вагомий крок до себе прийняття.
Прислухайся до своїх думок, чого вони варті?
Під іншим кутом подивитись спробуй на життя.
Коли побажаєш ти людям мудрого розуміння,
То викинеш геть, вже націлене в інших "каміння".
(дома в 30-ти км від Києва 13 травня 2022р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2022
автор: Натали Вадис