Мені тринадцятий минало,
Я йшла по полю за селом,
Чи сонце так собі сіяло,
Чи то так радісно було,
Мені так любо-любо стало...
Гляди - аж танки... з тим орлом...
І небо більше не бувало
Таким, як було за мостом...
До ранку четверо в кімнаті,
Усі у формі, і гайда...
В ту ніч померла моя матір,
В ту ніч померла б краще я...
Вони гуртом мене, дитину,
Брали, а як я не скажу...
В ту ніч в мені вбили людину,
В ту ніч порізали межу
Між тими сонячними днями
І мною, жінкою... Дитя,
Що мліло сиво, ніби плями,
На вході в рай, без каяття,
Без дозволу, так грубо, дико,
Узяли силою, без слів...
Я залишусь без чоловіка,
Я доживу... У мене хлів,
В якому тихо, дуже темно,
В якому висіє петля...
Ви скажете що то даремно,
Та не подужає земля
Отих розкаїнь і нечемних
На цілу площу теплих сліз,
Отих підвалів, дуже темних,
Отих, від сорому валіз...
Отих безжальних протоколів,
Отих очей, що всюди, ген...
Отих порізів і уколів...
Отих думок... І здутих вен...
Мені тринадцятий минало,
Я б мала жити... Мати вік...
Та танки... І село пропало...
В кімнату входить чоловік...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2022
автор: Аарон Краст