***

Він  любив  малювати  людям  щирі  емоції,
міцно  тримаючи  свого  пензля  в  руках.
А  вони  не  розуміли,    і  думали,  хто  ж  це
Такий  терпеливо  засів  у  голови  закутка́х.

Він  був  дуже  милим  і  добрим  хлопчиськом.
Відшукати  міг  він  радість  й  усмі́шки  у  всьому.
І  був  до  людських  всіх  емоцій  так  близько,
Що  до  вечора  спати  його    забирала  втома.

Любив  по  літніх  калюжах  стрибати  зранку,  
Лишати  за  собою  яскравий  мальований  слід.
Потім  тихцем  сидіти,  скрутившись,  на  ґанку,
І  смачно  поїдати  скромний,  але  ситний  обід.

Його  не  бачив  ніколи  ніхто,  але  це  і  не  треба.
Щастя  переповняло  серце  малого  й  без  то́го.
Вмів  він  переживати  ж  не  тільки  за  себе,
А  й  довго  співчувати  великому  горю  чужому.

Одного  такого    ранку,  де  малював  сліди
Засіла  в  голові  у  хлопчика  дивна  думка.
"Якби  взяти  і  полетіти  в  далекі  краї,  туди
Де  безкоштовною  буде  жувальна  гумка"

Та  от  людей  лишати  без  емоцій  не  можна,
І  хлопчик  це  знав  ,  та  все  одно  полетів.
Туди  ,  де  ніхто  не  чув  про  якісь  гроші,  
Він  отримав  те,  чого  так  щиро  і  довго  хотів

Людям  спочатку  було́  неймовірно  бо́ляче.
Вони  не  знали,  чому  емоції  втратили  суть.
Проводили  но́чі  ,  у  когось  радості  пр́осячи,
Аж  раптом  !  Люди  емоції  на  обличчі  несуть.

А  цей  хлопчик  живе  десь  за  моря́ми  донині.
Тільки  не  хлопчик  він,  а  тепер  славний  юнак.
І  радий,  що  пішов  колись  по  своїй  стежині.
У  бажаннях  людських  тепер  став  маста́к.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: Яна К