Я більше не прошу у Всесвіту відплати,
Аби мене почув, забракло сил чекати.
Та не полишу спроб Україну захистити.
Все, що умію, для неї буду я робити.
А я умію тільки Словом керувати,
Тому для України стану чарувати.
Давно придумали вже люди, як має бути,
А їхні задуми лиш поєднаю я докупи.
У древні часи Медуза-Горгона існувала,
Біду і горе несла людям, смерті вчиняла.
Та знайшовся в світі розумний герой:
Відбиття використав у якості зброї,
Аби назад спрямувати вбивчий погляд,
Що смертоносніше ніж сучасна куля.
А ще колись я серіал один дивилася,
Там місто куполом чомусь накрилося:
Ні вийти, ні зайти із безталанного міста,
Ані листа написати, ані послати звістку.
Ось так і жили люди: ані туди, ані звідти.
Щось подібне і я хотіла би зробити.
Але сама начарувати таке не маю змоги:
Попрошу у природи посильної допомоги.
Земле, землице, моя ти одвічна підтримка,
Відкрий для мене з багатствами скриньку.
Дай вапно, польовий шпат, кварц із піску,
Кам’яне вугілля, соду чи щось із її сполук:
Розмішай у шихту (скляний порошок)
І, благаю, зроби усе у найкоротший строк!
Ще приготуй срібло, хай недалеко лежить.
Візьму пізніше, поки напоготові стоїть.
Вогню, до тебе я звертаюся з пересторогою,
Бо раніше обходила десятою дорогою,
Та сьогодні без тебе ніяк не впоратися:
Не зможе шихта до білини розжаритися,
Ти один здатен її у рідину переплавити,
Тільки ти зможеш цю роботу осилити.
Що прошу, зроби, і буду завжди дякувать
За твій вклад, непосильний та знаковий.
Ось вже до тебе звертаюсь, Повітря!
Бо дуже потрібна мені сила вітру.
Його подих остудить пекельний жар,
Та поки скло не застигло, наче кристал,
Хай вітер рознесе чи підніме на крилах
(У них нестримна та надприродна сила)
Іще теплу та рідку, чарівну цю скломасу.
Як найшвидше, благаю, мало в нас часу!
Накрий куполом, невидимим і прозорим,
Усі дикі та біснуваті російські простори.
Водице, як завше, гамувала ти спрагу,
Мені поможи завершити те, що я прагну!
Візьми срібло, яким Земля мене наділить,
Та подаруй йому своє невагоме тіло,
Разом із паром підійми його скоріш угору,
Хай на тому куполі амальгаму створить,
По-простому — це звичайне «покриття»,
Яке забезпечить дзеркальне відбиття.
Аби все зло, яке кипить, бурлить на росії,
Вся смерть, яку готується вона у нас посіять,
Аби отруйні погляди, які у нас вона кидає,
Аби уся злоба, яка на нас іще чекає, —
Аби все оце в Україну більше не летіло,
Щоб амальгама на куполі його «відбила»:
Перевернувшись градусів на «сто вісімдесят»,
Те зло щодуху попрямує на росію назад,
Бо ж силу тяжіння ще ніхто не відміняв:
Що в гору підкинув — до себе тягне земля.
І хай кипить, бурлить під куполом росія,
Хай пожинає те, що сама у себе і посіє.
Як не вміє вона мирно та дружно жити,
Ніхто не зможе доброзичливості навчити,
Тому нехай вивчає власні помилки,
Тому нехай замолює свої гріхи.
І поки не осягне вона всю шкоду,
Чарівний купол не зникне зроду!
Земля, Вогонь, Повітря та Вода,
Вас поєднає всіх воля моя
Заради порятунку Неньки-України,
Заради миру, щастя та родини!
Хай буде так, як я сьогодні повеліла!
Бо дуже хочу, щоб Україна звеселіла.
______________
Чарівниця. Серія 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944116
Чарівниця. Серія 2. Частина 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
Чарівниця. Серія 2. Частина 2.
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1004626
Чарівниця. Серія 3.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947176
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2022
автор: Яніта Владович