Бурі перекочуються світом.
Небо потемніло сивим гроном.
Риштування совісті розбито.
Де ж це ми, о, де ми – невідомо.
Хвиля перейде у чорній масі –
де її западина, де гребінь?
Просвіт – лиш відкладення у часі
рогової блискавки у небі.
Просвіт – це короткий жаль надії,
що й сама майбутнього не знає.
Ось скипає зрушена стихія,
по життях повалених гуляє.
По кістках гуляє, по долинах,
там, де люди лячно причаїлись,
вимітає винних і невинних,
щоб у тьмі рокованій вихрились,
щоб не залишився камінь-лежень
і закон уритий не стояв би.
Де твій центр, історіє, де стержень,
де заслона розуму і правди?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2022
автор: Вікторія Т.