Мені не треба Амстердаму більше,
Мені б додому, на стареньке простирадло,
На своє незручне й скрипуче ліжко,
І споглядать на місяць крізь фіранки.
Мені б на північ, до всього сумного,
Незадоволених, невиспаних облич,
Заповнених дітьми маршруток,
Сварливих, хамуватих продавщиць.
Так хочу до Десни брудної,
Котрій Довженко прозу присвятив,
І зачарований її цнотливою красою
У ностальгічнім вальсі голубив.
Я хочу годувати качок в Стрижні,
Читати Жадана у сонячнім Дитинці,
І милуватись «Катеринкою» на в‘їзді,
Ніби не обстріляли куполи злочинці.
І скаржилась на те, що я існую,
Менталітет, на владу, на людей.
А зараз я молюсь на українців,
Приклавши стяг героїв до грудей.
Міста-герої, а які в нас душі,
Що не підпустять той катівський зброд.
Хай гинуть чорти в українській гущі!
Ніхто не перекреслить мій народ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2022
автор: Ілонака Руминка