Мені не вистачає слів,
Аби твою всю велич змалювати.
Мабуть, ніхто за всіх часів
Не смів тебе так глибоко кохати.
Проте не бракне почуттів
Бездонних, ніжних, що щиросердечно
І серце, й душу і без слів
Сповняють аж до краю, безкінечно.
В твоїй безмежній красоті
Достоту неможливо не втонути,
Її ж бо чари золоті
Повік, якби й хотів, вже не забути.
Для тебе я живу, творю,
В тобі утверджуючи власну гідність.
За тебе хай я вік горю,
Якщо така в тім буде необхідність.
Життя з тобою ‒ наче рай,
Без тебе ‒ безпросвітна порожнина.
Коханий мій, батьківський край –
Лиш ти так, як і матінка єдина.
В моєму серці ти одна.
Для іншої місцини в нім немає,
Моя глибинна таїна,
Мій зміст, що душу повністю проймає.
Якби не ти, чи я би зміг
Належно в цьому світі утвердитись,
Чи зміг би з безлічі доріг
До вдалої колись-таки прибитись?
Звичайно, ні, адже лиш ти
Даєш моїй душі незламні крила,
Щоб я літати міг, рости,
Щоб внутрішня в мені розквітла сила.
Євген Ковальчук, 04. 12. 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2022
автор: Євген Ковальчук