Мова

Ще  до  народження  мого  тебе  у  мене  вкрали,
Твоєї  краси  у  дитинстві,  на  жаль,  не  пізнала,
Любов  і  повага  до  тебе  у  серденьку  спали.
На  їхнє  пробудження  ти  терпляче  чекала.

Гадала,  що  слушна  нагода  прийде  пізніше:
У  школі  та  ВУЗі  секрети  свої  відкривала,
Та  місця  тобі  не  було  в  ієрархії  рішень,
Які,  ідучи  по  життю,  я  щоденно  приймала.

Адже  здавалося,  що  в  тім  такого  страшного
І  чи  може  воно  чимось  людям  зашкодить,
Як  поруч  зі  мною  крокуватиме  інша  мова?
Тим  паче,  сама  вона  поряд  зі  мною  ходить.

Скільки  себе  пам'ятаю,  вона  була  завжди:
Побут,  робота,  фільми,  новини,  а  також  пісні;
Вона  полонила  думки,  вона  увірвалась  у  сни;
У  транспорті  та  на  вулиці  нею  говорять  усі.

Навіть,  коли  пліткувала  з  Музою  я  наодинці,
То  не  звертала  уваги,  якою  балакає  мовою,
Бо  ж  не  до  мови…  коли  починаються  "танці",
І  треба  встигнути  записати  кожне  її  слово.

Відмовки,  скажете?  Може,  і  ваша  правда,
Але  перейти  на  вкраїнську  я  часто  хотіла,
Твори  перекладала,  а  як  заговорити  нагода
Із  кимось  траплялась,  я  миттю  німіла.

Наче  програма  записана  у  підсвідомості,
Не  дозволяє  зробити  отой  вирішальний  крок,
Час  зупинився,  я  зависла  у  своїй  невагомості:
Не  на  землі,  але  й  удалині  від  твоїх  зірок.

Наче  прямо  до  генного  коду  вплелася
Одвічна  засторога  московського  загарбника:
Аби  з  мовою  українською  я  ніколи  не  зналася,
Якщо  хочу  не  синицю  впіймати,  а  журавлика.

Що  ти  вільна,  тобі  душа  і  серце  мої  казали,
Світ  належить  тобі,  у  небо  чимдуж  лети!
Та  міцно  скували  мову  ментальні  кайдани.
Як  полетіти,  якщо  не  має  сили  просто  іти?!

Якось  лютневої  ночі,  під  прикриттям  імли,
Нестерпного  болю  луна  по  землі  прокотилася,
Зруйнувала  ударна  хвиля  стіни  твоєї  тюрми,
І  на  волі  нарешті  мова  моя  опинилася.

Обійми  мене,  приласкай  мене,  приголуб!
Втіш  мене,  заспокой,  втихомир  і  розрадь!
Захисти  мене,  вбережи  від  шаленої  згуби!
Ощаслив  мене,  всолоди,  а  ще  радістю  стань!

Ти  мене  просиш?  А  може,  прошу  я  тебе?
Знаю,  без  мене  ти  встоїш,  бо  ти  не  одна.
А  я  не  зможу  сама  віднайти  у  пітьмі  себе
Тепер,  коли  наше  сонце  нещадно  гасить  війна.

03.05.2022  р.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946756
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2022
автор: Яніта Владович