Ген сивий Дніпро під кручею плине,
Ген даль задніпровська за обрій лежить.
Тут пісня народної мудрості лине
І віще козацька бандура звучить.
Тарасова пісня. Тарасова туга
За край доленосний, сирітський уділ.
Коли ж він проснеться, відірветься від плуга
Народ, що зазнав наруги і біль.
Татари і ляхи, лихі московіти
Йшли військом чужинські на дніпрвський поріг.
І плакала мати і убогії діти
На собі відчували чужинський батіг.
Дніпровські пороги, де вода буртувала.
Там славилось міццю Зопоріжська Січ.
Там військо підняв супроти навали
Гетьман Богдан ляхам навстріч.
І биті були вороги чужеземні,
Та розбрат витав - злого генія дух.
Та воля була міцніша за кремінь,
Коли б то нащадки не наймались в прислуг.
Коли б то нащадки не були маловірні,
Та міцно тримали держави стерно.
Коли б у любові були обопільні,
То й зняли б із себе ненависне ярмо.
В задумі Тарас. У гіркій задумі.
Мов з каменя тесане слово його.
В опалі ворожій, в опалі безумній
Плекав він надію про волю народу свого.
Цей край медоносний, де козацькі могили
Благословена Богом земля від віків.
Цінуймо, любімо Україну щосили,
Як ревно Тарас любити умів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2022
автор: Йосип Петрик