Забракло слів, снів, рухливості сліз,
Немов викинуті на берег риби, пожадно ковтаємо гіркий дим,
Кисневий голод приходить завчасно й «дарує»
Знепритомнілий вимір картини жахіть.
Монголоїдне нашестя нечисті із пекла
Трощить чутливу свідомість, підпалює ніжність неба,
Трикляте огидне звіряче стадо,
І їхній паскуда-жрець підспівує заупокійну прижиттєво.
Лишився хто живий, не щез?
Робимо перекличку серед холодних стін,
Моторошність зціплює, зковує вщент,
Чи побачимо, почуємо кого з-під руїн…
Матір Божа, Покров розстели свій Святий,
Завинили ми Сину Твоєму з прадавніх часів,
Розстели простирадло небесне, янгольське коло зімкни,
Щоб піднятись змогли з тих кривавих століть.
Щоб піднятись з колін і поступ вершити стрімкий
У прийдешнє майбутнє, що рветься назовні з низин,
У прийдешнє майбутнє, де не чутно стогін і скрежіт зубів,
Де посміхається сонце, вітаючись з ранком промінням!
Поки ще не запізно,
Виходьте гори! Тримайтесь міцно!
Лютуй, мій брате, Дніпро, закіпай!
Хвилю за хвилею свою підіймай!
Лютуй, Херсоне мій, скаженій!
Розскажи їм, хто уперше тебе охрестив,
Окропи землю Святую, прадавня матір, Софія,
Щоби щезла із неї назавше ворожа тінь.
05.04.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2022
автор: Олекса Доброгорський