Пірнає сонце знову за межу
Дивлюся я з захопленням на зорі
Щоразу як у перше збережу
У пам'яті своїй — думки прозорі
Реальність що існує в небесах
Водночас і прекрасна і жахлива
Та пестячи лиш тільки свій романс
Вдаєш що думка інших — хвороблива
Усі хто заглядає в небокрай
Крізь телескоп або на моніторі
Картину бачать різну, пам'ятай
Безмежний світ — крізь окуляри долі
Тягуча пелена танцює на твоїх очах
Й розтанути не може без зусилля
Та ті хто із застоєм б'ються на ножах
Залишать власні межі божевілля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946462
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2022
автор: Ніщо з нічого