менi здається - разом водночас,
i за спиною тиша у полоні
плакучих верб, та
мiсяць, як свіча,
вливає віск яєчний на долоні.
в середині мовчання сяє вірш,
де нам про нас читати не цікаво.
ти пам'ятаєш: як по тілу вів
вустами візерунок?
зранку каву?
про тонкощi i крихкiсть синіх снів,
про потяги, що йдуть у космос кленів,
драконів та птахів?
нема вини,
най свiт без тебе - темрява для мене.
що є, то є - без вибору, також,
багато чи замало, по заслузі
вiдміряно та виважено, що ж
єдине в радість, щастя від спокуси,
що перед смертю є життя і ти -
любов неперевершена, остання.
де над проваллям кривди-пустоти
урешті-решт ми станемо
коханням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2022
автор: Макс Айдахо