притча
Один корабель, збудований за вимоги невеликої команди запеклих матросів, вийшов в кінці будівництва таким великим (та то й не диво – кожен із матросів хотів керувати своєю частиною судна), що прийшлося набирати набагато більшу команду, ніж передбачалося спочатку. Та коли команду набрали повністю, стало зрозуміло, що ті, хто із самого початку вимагав будівництва корабля (до них, щоправда немало приєдналося й з прийшлих), хотіли ходити у відкритому морі-океані й використовувати корабель за призначенням, а ті, кого набрали за необхідності, а іноді просто через те, що родичі, хотіли залишатися при березі. Причому тих, хто хотів берега, було не так вже й мало. Всі довго сперечалися й полемізували, агітували одне одного і переконували, і нарешті, з ображеннями та погрозами, зійшлися: корабель на сушу не витягувати, бо таки може розламатися, а прив’язати до морського берега так, щоб ті, хто хоче берега, жили на кораблі з боку берега, встановивши стаціонарні трапи, а ті, хто хоче моря, жили на кораблі з боку моря, маючи можливість самостійно пробувати досягти свого непіддатливого горизонту.
Отак і поживали вони дружно: морські матроси на шлюпках та катерах виходили в море ловити рибу і пірнати за різними коштовностями, а сухопутні матроси знаходили своє життя на суходолі. Потім увечері вони зустрічалися в кают-компаніях та в коридорах корабля, обговорювали кожен свої проблеми, обмінювалися цінностями. Іноді ставалося таке, що корабель, за наказом суходолу, перетягували вздовж берега від стінки до стінки, але домовленість зоставалася непорушною: морський борт завжди був до моря, а сухопутний — до берега.
Та ось одного дня сталася дивовижа: берег зник! Рано-вранці морські матроси прокинулись від того, що сухопутні волали — з їхнього боку море! І не просто море — хвилі!! І не просто хвилі – великі хвилі!! Та що там великі — просто величезні!!! А за ними – чи то не цунамі видніється?!!
Морські матроси озирнулися — точно! Корабель у відкритому морі й море сильно хвилюється; всі кінці, що прив’язували до берега, обрізані; трапи обломлені по-живому; компас чомусь показує зовсім не те, що видно по Сонцю; берега не видно з жодного боку; вся частина команди, котра сухопутна, в паніці... добре хоч двигун з першого схватив, і кермо рухається…
І ось серед метушливих морських та волаючих сухопутних до одного морського матроса підбігає матрос сухопутний, і з розгубленим обличчям кричить:
— От скажи, що тепера робити?! От що робити?!! Що робити, скажи...
— Тепер ти в мене запитуєш “що робити”?? — морський матрос крізь зуби сплюнув за борт, із задоволенням, нарешті, уперся ногами у велику палубу, яка так бажано зарухалася, і демонстративно засунув руки в кишені, тримаючись на одних ногах, що не міг, при такому хитанні, зробити сухопутний. — Тепер ти бачиш, що в тебе руки зайняті – а в мене вільні?! Пам’ятаєш, коли ми збирали всю команду і сперечалися про можливість життя на кораблі справжньому, ходовому, у відкритому морі, а не на бутафорному біля причалу? Ти ж тоді сам кричав, що тебе «закачувати сильно буде»! Я тоді тобі говорив: перекачає кілька разів — і організм звикне, бо у всіх так буває, і всі звикають! Навіть якщо комусь звикнути не вдається, а таких дуже рідко трапляється, і той знаходить спосіб перетерпіти не такі вже й часті буревії. Та ти мене тоді навіть слухати не хотів і стояв на своєму, береговому. Що мені тепер тобі казати, коли ти корабель зі свого борту не ремонтував, а тільки ватою тріщини затикав, та зверху фарбою замазував? І то – вату брав на суходолі, а вона не призначена для води, тим паче морської, а фарби взагалі не тільки кольором липові, а ще і якості дерев’яної, а не залізної. І саме найголовніше – ти знав про те все, але робив якийсь такий вигляд, не звертав уваги, моря боявся. А від того, що боявся (а хтось не боїться), може й ненавидів те море… А тепер запитує… навіщо і який потрібен йому корабель… раз не стало суходолу…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Щєпкін Сергій