Достаточно болезненно,
чтобы называться стихом?
Достаточно умащено зеленью
кукурузного поля, на котором сошлись
лучшие парни Юга и Севера?
Достаточно всё это соответствует
читательскому представлению о равновесии письма,
о горизонталях молчания,
на которых держится
конструкция голоса?
Начались странные времена конца книгопечатания,
времена угасшего света и отворённых в ночь веранд,
где дочитываются классические романы,
начались времена, когда можно не стыдиться
своего пренебрежения к поэтам –
они всё портят перекрёстной рифмовкой.
Никто никому ничего не должен.
Поэты становятся фонарщиками
в городе, пересвеченном электрикой,
похожие на ветеранов великой войны,
выхаркивающих среди ночи
дыхание очередного летнего наступления.
Тепло оставляет книжные магазины,
уже отзвучали трубы христового войска,
вышедшего из университетских городов,
дети движутся в снегах как сновидения,
перемещается людской поток
в зелёной темноте.
Но остаются в городе последние наборщики,
помеченные жестокими лезвиями шрифта,
остаются цеховые сновидения, готовые
идти по дороге боли за птицами декламации,
и возвращается солнце в утренний город,
возвращаются поезда на холодные перроны,
выходят из них пассажиры, когда-то уехавшие навсегда,
обнимают тех, кто их ждал,
обманывают память своей любовью.
2021
(Перевод с украинского)
----------------------------
+ + +
Достатньо болюче,
аби називатися віршем?
Достатньо вимащене зеленню
кукурудзяного поля, на якому зійшлися
найкращі хлопці Півдня та Півночі?
Достатньо все це відповідає
читацькому уявленню про рівновагу письма,
про горизонталі мовчання,
на яких тримається
конструкція голосу?
Почалися дивні часи кінця книгодрукування,
часи згаслого світла і прочинених у ніч веранд,
на яких дочитуються класичні романи,
почалися часи, коли можна не соромитись
своєї зневаги до поетів,
які все псують перехресним римуванням.
Ніхто нікому нічого не винен.
Поети перетворюються на ліхтарників
у місті, пересвіченому електрикою,
схожі на ветеранів великої війни,
що вихаркують серед ночі
подих чергового літнього наступу.
Тепло залишає книгарні,
вже відлунали сурми христового війська,
що рушило з університетських міст,
діти сунуть у снігах сновидами,
рухається хода
у зеленій темряві.
Але зостаються в місті останні набірники,
мічені жорстокими лезами шрифту,
лишаються цехові сновиди, готові
йти дорогою болю за птахами декламації,
і повертається сонце до ранкового міста,
повертаються потяги на холодні перони,
виходять із них подорожні, що поїхали звідси колись назавжди,
обіймають тих, хто на них чекав,
ошукують пам’ять своєю любов’ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945692
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 22.04.2022
автор: Станислав Бельский