Богомаз-монах старанно
Цілий день трудився,
На пісному вже охляв,
Тож дуже стомився.
Змалював Святу Мадонну,
Що дитя тримає,
Це Мессія — наш Спаситель
З нього виростає.
Ще й підправив Страшний Суд,
Відновивши барви,
Не жалів ні своїх рук,
Не жалів і фарби.
Магдалену — грішну Пані,
Залишив на ранок,
Де в пустелі з молитвою
Зустріча світанок.
Вийшов він перепочити,
Помив пензлі, руки,
Тільки уже за дверима
Почув якісь звуки.
Повернувсь: що за мара?
Це уже не діло,
На робочому столі
Чортеня сиділо.
Взяла пензлика оця
Маленька профура
Й добавила в казани
Новенькі фігури.
Як поглянув чернець — зблід:
-Свят, свят,—встиг сказати,
-Ти чого, мале, взялося
Тут порядкувати?
Хто тебе сюди прислав?
Звідкіля взялося?
Що оце тобі таке
Зробити вдалося?
2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2022
автор: М.Гомон