Народження нового світанку, та друзки сонць наче гострий ніж...
Утекти б, де цвітуть чорнобривці й лине небо блакитне навстіж,
Де немає попелу згарищ й того болю зруйнованих міст..
Де життя іще не завмерло... й не поне́сло свій втрачений зміст.
Де самотніх годин розрахунок призупинив свій нестерпний лік.
Твої слова - вони порятунок, мовчання ж - страшніш за крик...
Де немає ненависті й гніву, сльози змиє божа роса,
Де ще люди не втратили віру врятувати ці небеса.
І стискаючи руну Світу, повертаюсь до першооснов,
Ми відродимось серед Світла, розпочнем своє сходження знов.
Подолаєм всі вежі і межі, перешкоди, біль та утому,
Й почувши лелечий клекіт, повернемось до рідного дому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2022
автор: Квітка Надії