1.
Давайте сразу договоримся о
значениях некоторых слов.
Наша беда в том, что мы боимся
называть вещи своими именами.
Путаемся в именах,
называем живых
именами мёртвых,
пускаем язык смерти на свою территорию.
Что мы имеем в виду, говоря «радость»?
С чем сравниваем её?
Обречённые в своих полуночных свидетельствах,
в своей настроенности против зла этого мира,
мы знаем имена деревьев,
знаем имена птиц,
но не знаем, как назвать это состояние,
когда сквозь дыхание протягивается
металлическая нитка
от того, что ты снова смотришь
на тонкую, затенённую линию плеча
в утреннем свете.
Дело в том, что лучше не искушаться
энциклопедиями и словарями.
Дело в том, что лучше говорить, как есть.
Небо похоже лишь на себя.
И камни похожи лишь на себя.
А вот деревья похожи на иностранные языки.
Такая же чёткая таинственная структура.
Так же много прилагательных.
2
А ещё давайте сразу договоримся о том,
какими должны быть стихи.
Это же самое простое.
Каждый, кто хотя бы раз имел дело
со средиземноморской кухней поэзии знает,
какими должны быть стихи.
Стих должен быть простым.
Не сложнее азбуки.
Стих должен быть коротким.
Стих должен быть как рецепт.
Стих должен легко заучиваться на память,
как номер заграничного паспорта.
Давайте договоримся, что никто
не имеет права усложнять поэзию,
усложняя тем самым жизнь
себе и своим близким.
Что в этом случае нужно делать с речью?
Речь сама себя творит.
Речь сама себя отрицает.
Речь исчерпывает свои возможности.
Поэты приходят умирать
в пустые библиотеки.
Библиотеки от этого
популярней не становятся.
3
Надо ещё договориться,
о чём не следует писать.
Поэзия начинается там,
где заканчивается твой словарный запас.
Речь следует за голосом,
как цивилизация за течением рек.
Давайте, сетуйте на отсутствие хорошей поэзии.
Давайте, оплакивайте усопшую литературу.
Обвиняйте поэтов в своём бессилии,
своём одиночестве
и своём атеизме.
Начинайте,
не останавливайтесь,
не лишайте себя такого удовольствия.
Поэты потом всё равно всё это зарифмуют.
4
Ограниченные возможности поэзии.
Тихий её голос.
Голос, которым просят прощения
у безнадёжно больных.
Но и таким голосом можно
рассказать об этой женщине,
о том, как она отважно
отвечает с утра на письма,
о том, как она решительно считает за окном
утренние тучи.
А потом наступает время выбора,
и никак его не избежать,
и она отворяет шкаф и подбирает себе одежду.
Так мудрые правители выбирают религию
для своего народа.
(Перевод с украинского)
----------------------------
Новий правопис
1
Давайте відразу домовимось про
значення деяких слів.
Наша біда в тому, що ми боїмося
називати речі своїми іменами.
Плутаємось в іменах,
називаємо тих, хто живе,
іменами мертвих,
пускаючи мову смерті на свою територію.
Що ми маємо на увазі, говорячи радість?
З чим ми її порівнюємо?
Приречені в своїх опівнічних освідченнях,
у своїй налаштованості проти зла цього світу,
ми знаємо імена дерев,
знаємо імена птахів,
проте не знаємо як назвати цей стан,
коли диханням протягується
металева нитка
від того, що знову дивишся
на тонку й затінену лінію плеча
в ранковому світлі.
Річ у тім, що краще не спокушатись
енциклопедіями і словниками.
Річ у тім, що краще говорити як є.
Небо схоже лише на себе.
І каміння схоже лише на себе.
А ось дерева схожі на іноземні мови.
Така ж чітка таємнича структура.
Так само багато прикметників.
2
Давайте також відразу домовимось про те,
якими мають бути вірші.
Це ж найпростіше.
Кожен, хто бодай раз мав справу з
середземноморською кухнею поезії знає,
якими мають бути вірші.
Вірш має бути простим.
Не складнішим за абетку.
Вірш має бути коротким.
Вірш має бути як рецепт.
Вірші мають легко завчатись на пам’ять,
мов номер закордонного паспорта.
Давайте домовимось, що ніхто
не має права ускладнювати поезію,
ускладнюючи тим самим життя
собі й своїм ближнім.
Що в такому разі слід робити з мовою?
Мова сама себе творить.
Мова сама себе заперечує.
Мова вичерпує власні можливості.
Поети приходять помирати
в порожні бібліотеки.
Бібліотеки від цього
популярнішими не стають.
3
Слід також домовитись,
про що не слід писати.
Поезія починається там,
де закінчується твій словниковий запас.
Мова тримається голосу,
як цивілізація тримається річок.
Давайте, нарікайте на відсутність доброї поезії.
Давайте, плачте за померлою літературою.
Звинувачуйте поетів у власному безсиллі,
у власній самотності
і власному атеїзмі.
Починайте,
не зупиняйтесь,
не позбавляйте себе такого задоволення.
Поети потім усе одно все це заримують.
4
Обмежені можливості поезії.
Тихий її голос.
Голос, яким перепрошують у безнадійно хворих.
А втім і таким голосом можна
розповісти про цю жінку,
про те, як вона відважно
відповідає зранку на листи,
про те, як вона рішуче рахує за вікном
ранкові хмари.
А потім настає час вибору,
і його ніяк не уникнути,
і вона відчиняє шафу і обирає собі одяг.
Так мудрі правителі обирають релігію
для свого народу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945415
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.04.2022
автор: Станислав Бельский