Теплий літній вечір. Сонце вже подолало більшу частину шляху і все частіше поглядає на захід, за гостроверхі сосни. Його проміння щедро опускається донизу, насичуючи собою пахучу зелену траву, узлісся та велику кількість людей, які цілими сім’ями проводять серед природи вихідні.
Антон не став виключенням, він як, часто буває, поїхав до лісу, аби відпочити та набратись сил. В додачу, поповнити свій фотоальбом з сюжетів природи: мальовничих пейзажів, диких тварин і різноманіття рослин. Находившись з полудня, наостанок на узліссі зробив декілька десяток фото метеликів, яких тут було чимало. І на краю галявини, на пів - лежачи сперся об стовбур сосни, даючи відпочинок втомленим ногам та спостерігаючи за суєтливими містянами на тлі літнього вечора.
Тільки - но, тіло зайняло зручну позу, одразу нагадало, що втома не така вже незначна і що багатокілометрові прогулянки, без належної підготовки, даються в знаки. Тіло налилось важкістю, буквально по відчуттях потонуло в м'якій піддатливій землі. Повіки все наполегливіше опускались до низу. Легкий вітерець погладжував голову, а позаду, в гущавині дерев, потріскувало сухе гіляччя, дещо монотонно, мов би, під чиєюсь вагою. Залишками свідомості, Антон згадав, що тут не найкраще місце для сну, що може прокинутись без свого улюбленця - на пів - професійного фотоапарата. Тільки но він, вклавсь в намір встати, зусилям відкрив очі, його погляд знову спинивсь на людях, які тепер вже бачились довгою вервечкою, їх образ танув, не розбереш хто це такі попереду. Намагаючись щосили приглянутись, Антон опинився впритул до процесії і їх імпульс поніс його. Під ногами чулись важкі кроки, поряд сопіння і удари об тулуб інших тіл. Спинитись було неможливо, адже задні не помітять падіння і просто затопчуть. Їх дихання штовхало в спину.
Хлопець збоку побачив себе в табуні різноманітних тварин, образ яких був дещо деформований, але проглядавсь. Тут неслись вперід як травоїдні, так м'ясоїдні, домашні і дикі тварини. Здавалось, що представлені чи не всі види, від чого картина ще більше вражала. Сам рух відбувавсь, мов, під гіпнозом, відчувалась напруженість у всьому тілі і пригнічене сприйняття навколишнього. Стояла задача, тримати загальний темп, щоб в різнородному середовищі бути правильним гвинтиком, не збитись і не попастись на шляху, тому хто швидший, більший, або ж самому нікого не розчавити.
Споглядання процесії тривало не довго. На краю лісу, над долиною почулось гарчання, з - за дерев вийшло з десяток звірів, зовнішньо схожих на вовків, тільки вищих і м'язистіших. Від них одразу пішов мороз по спині, відчуття чужого і небезпечного. Показавшись на відкритій місцевості, вони не гаючи часу ринулись вперед. Двома скачками подолали відстань і вже були готові накинутись на легку здобич, як з боків табуна з'явились зо три величезні собаки і стали їм на шляху. Зав'язався не рівний бій, адже вовки значно переважали в кількості. Секунди і до собак приєдналось ще дві. Час був не на боці нападників. Тому поки семеро намагались розірвати глотки своїх супротивників, решта кинулись у вир табуна, ще й як на прикрість, в той бік, де знаходився Антон. Він краєм ока помітив грізні волохаті тіла в кількох метрах від себе, які майстерно меневруючи серед безликих тварин і збиваючи їх однотипний рух, розмахували в сторони довгими іклами, які без зусиль розтрощать череп.
Найгірші очікування справдились, Антон відчув як щелепи вовка зімкнулись на його шиї. Він зміг видати, лишень, тонкий писк, ноги підкосились. Звір як дитину підняв його над землею і потужними рухами повернув в бік лісу. Все наколо потемніло, тіло обм'якло, зверху чувся грізний басистий рик. Світ перевернувсь, хлопець втрачав свідомість, занурюючись глибше в безвість. Майже прикритими очима, побачив як минає межу між долиною і страхітливим лісом. Подумки прощавсь з життям, усвідомлюючи як все близьке залишається позаду і далі нависає невідомість, яка в даний момент тримає його в гострих, мов лезо, зубах. В безумі, відчув як його знесилене тіло звір поклав до долу, рик затих, чулось лише сопіння. Мить і якийсь птах неймовірно голосно закричав, так сильно, що хлопця підкинуло в повітря, і звук вібраціями по тілу пронісся декілька сот раз. Антон щосили закричав, припіднявсь на локті, широкими очима поглянув поперед себе і побачив в десяти метрах старого чоловіка з посохом, від котрого відокремлювала тонка річечка. Дідусь протягнув праву руку, даючи знати, що чекає на іншому березі і пора йти...
Антон прокинувсь в тому ж положені, що заснув, навколо, той самий гамір та літній вечір, проте сприймалось все інакше. В грудях здійнялось полум'я, і в очах ще досі стояв образ старого чоловіка, котрий очікував на іншому березі річки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: Сильчук Назар