А за вікном весна уже і сонце стало гріти,
Тільки ж це не тішить серце ,ніяк порадіти,
Після білої зими - чорним усе стало ,
Чорне небо, чорний ранок; кольори забрали .
Довгі дні і довгі ночі час іде повільно,
Ми не жваві, не веселі,ми уже не вільні,
Вільні стали лиш години ,нікуди дівати,
Страшно вийти за подвір'я і набридла хата.
Що зробили з нами швидко, і не розказати,
Не повірять ,не пізнають хто не бачив ката,
У брехні заплутані всі московські діти,
Стали ворогами брату, а могли б дружити.
Чим же сотні цих нещасних заслужили в долі,
Щоб скінчились їхні миті десь в холодній полі,
Без поваги, тільки злоба нині до рашистів,
А матері не знають правди ,все чекають вісті .
Але ж начхати тим панам , що владою зіпсовані ,
Величними себе все звуть,славетні і нескорені,
Поважні для своїх людей, жорстокі, люті , вперті,
Лиш влада та пропита кров'ю, ненавистю, смертю.
Тяжко день у день дивитись числа у померлих,
І з ненавистю чекати довгих ночей темних,
У думках війна, війна місце все займає,
Більше серце ,голова нічого і не знає.
Все інакше, ніде мрії поруч і присісти,
Думи , що з'їдають душу вже втомились лізти,
З часом все скінчиться так, бо ж кінець є всьому ,
Тільки ж тисячі , мільйони не прийдуть додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945235
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2022
автор: Вікторія Павлюк